Сторінка Пам'яті Голодомору

The Holodomor Memorial Website

оригінал

to the list >

Варто також сказати, що радянська "машина" протягом 20 століття винищила (тут мається на увазі фізичне знищення і частково етнічна асиміляція) близько 50 мільйонів українців! Вдумайтеся в цифри. Це не просто статистика, це наш біль. Протягом двадцятого століття нас загинуло більше, ніж є зараз. І загинули переважно найкращі люди: національна інтеліґенція і селянство (головне, оті українські господарі, які століттями годували не тільки Україну, а й чи не всю Европу). Ціла держава пішла в небуття...

Чому це сталося?

Чому голод забрав стільки нашого люду? Невже не могло бути інакше? Якщо бути оптимістами, то могло й бути інакше, та якщо бути реалістами, то ці події уже в минулому і можна тільки проаналізувати обставини смерті такої кількості нашого народу.

Наш народ має цікавий менталітет, який в останні століття нашого існування формувався переважно в умовах неволі і перманентної боротьби за нашу свободу. Ці обставини зумовили те, що в однієї частини нашого народу сформувалося гіпертрофоване почуття любові до всього свого, а в іншої частини, більшої – почуття меншовартості. Саме така розбіжність і навіть переплетення цих різних суспільних течій виливалися то у реваншистські настрої, то у рабське поклоніння завойовникам. Свободу, яку ми досягали, ми ж таки не вміли цінувати і втрачали її майже одразу. Мабуть, це тому, що українці є великими мрійниками і романтиками, ейфорія свободи перетворюється на страшну хворобу, яка проходить лиш тоді, коли ми знов опиняємося під чужим чоботом і отримуємо новий стимул до нової боротьби.

В останні два століття у нас не було своїх великих провідників. Уся наша верхівка або була знищена, або колабораціонувала із завойовниками. Наша політика, наша релігія і наша територія належали не нам. Отож:

Наша територія. На момент голоду вона була поділена між Радянським Союзом (Росією), Річчю Посполитою (Польщею), Чехословаччиною, Румунією. Більшість території контролювала саме Росія. Саме на цій підросійській, етнічно українській території і відбувся голод. Сам фактор приналежності цих країв до Радянського Союзу і зумовлює фактори наступні.

Наша політика. Її практично не було. Протягом багатьох століть Росія і всі держави, столицею яких була Москва (Російська імперія, Радянський Союз), спричинили до того, що політичної еліти на підросійських етнічно українських землях практично не було. Москва завжди провадила політику винищення нашої державницької верхівки, або ж її асиміляції, що рівне знищенню. Беручи до уваги 20 століття, то після поразки Української Народної Республіки і після жорстокої реакції на українізацію, навіть українських за суттю комуністів не залишилося (так званих націонал-комуністів). Наше селянство в такій ситуації стало сиротою, політичною сиротою. Не маючи захисників проти комуністичної машини, селяни, можна сказати, були приречені.

Наша релігія. Зовсім практично не наша релігія. Практично, адже наші предки у християнство внесли багато „язичницьких" елементів. Але основної суті християнства, на жаль, не поміняли. А та суть в тім, що людина – то раб бога, доля людини прямо залежить від волі бога і людина в тім нічого не зарадить. Ця релігія вбивала і вбиває нашу національну душу, яка завжди була свободолюбною. Про українців ще з давніх часів говорили, що ми не терпимо неволі. Що ж сталося за останнє тисячоліття? Відповідь проста – ми поміняли релігію, а, отже, і світогляд, ми зрадили самим собі... Ця релігія проголошує, що всяка влада від бога, тому всякий християнин з покорою має приймати завойовника. Невже це правильно?.. Виходить, цю релігію придумали сильні для того, аби спочатку поневолити собі інших (слабших) духовно, а потім фізично, майже не докладаючи ніяких зусиль. Невже така релігія потрібна українцям?..

Саме попи вмовили козаків у 1775 році не піднімати зброї проти своїх „братів-християн" (московського війська), а потім ті „брати-християни" вирізали тих, хто повірив попам (значну частину січовиків)... А потім наші селяни вірили тим попам, що не треба повставати, робити свій, праведний, суд тут, на цьому білому світі, адже бог буде робити свій суд колись, у далекому майбутньому. Саме церква приспала українців. Особливо, беручи до уваги той факт, що на теренах підросійської України, церква була підпорядкована державі, тобто Росії, завжди налаштованій вороже проти нашого народу. Селяни за менталітетом люди добрі і навіть наївні. У селі не раз можна почути: "Бог добрий – Бог дасть". Я не сумніваюся, що і тому сімдесят років селяни в це вірили. Це дало їм непотрібну і шкідливу в той момент надію, що усе буде добре, їхній бог їх захистить. А так не сталося...

То був страшний час, коли вмирали практично невинні люди, коли валилися церкви, коли зло витало над цим білим світом. І не дивно, що в більшості тих, хто вижив можна зустріти скептичне ставлення до релігії. Тоді здавалось, що бог покинув напризволяще своїх вірних, покинув їх на жахливі муки і вірну смерть. Була тільки надія, що аж на "тому" світі кожен отримає за принципом "хто терпен, той спасен". Звичайно, зараз ніхто не може сказати, куди пішли душі тих мучеників, та залишається фактом, що після того зла, яке відбулося на території України, мораль населення наших територій сильно впала. Християнство для світу позитивне тільки в тому відношенні, що несе певні ідеали і принципи людяності. Але більшість догм цієї наднаціональної релігії спрямована на виховання покори обставинам.

В українців є така приказка: "Людина сама собі кує своє щастя". Ця приказка, мабуть, виникла в часи появи ковальства, в часи, коли практично кожна нація мала свою релігію. У тих кількох глибокий зміст національного буття українців. І навіщо нам було теє змінювати?!

Вважаю, причини голодомору не тільки зовнішні, а й внутрішні. І у цій внутрішній ситуації треба щось змінювати...

Це нам під силу!

Борис Іскра
iskrayavir@ukr.net

25 листопада, 2003

“How could this have happened?”
Borys Iskra

Holodomor … this terrible word today, in an era of virtual reality, lacks potency, and is experienced almost unemotionally. Perhaps we had gradually forgotten the consequences of this great evil, which was played out in the life of our nation. It is perhaps already apparent, that this famine pervaded a predominantly ethnic Ukrainian territory (I use the word Ukrainian, but for the given moment the word Ukrainians is synonymous with other names of our people, such as the historical name Rusy, or Rusyny; this is, however, another discussion). And everybody should be aware that the territories that fell victim to the famine included Podniprovya, Prychornomorya, and a great part of Slobozhanschyna – that is, the greater part of Soviet Ukraine. In 1935-1937, the famine reached Ukrainian Kuban’ and Prydonnya. During those years of hunger, close to 14 million ethnic Ukrainians, who had lived within the borders of the Soviet Union, had perished. Stalin himself had boasted, in a discussion with Churchill, that by the end of 1933, 10 million Ukrainians had died. However, as you already know, the famine went on even longer …

It is worthwhile to note, that during the 20^th century, the Soviet machine liquidated (I have in mind the physical destruction as well as the ethnic cleansing) close to 50 million Ukrainians! Think about these figures. These are not just statistics, this is our sorrow. More Ukrainians had died throughout the 20^th century, than we currently have now living here. Those that had perished were predominantly the flower of their generation: the national intelligentsia and the peasantry (those very same land workers, which for centuries provided for not only Ukraine, but large parts of Europe as well). The whole nation slid into non-existence…

How did this happen?

How could the famine claim so many lives? Surely, it could have been different? To be optimistic, one can agree that things certainly could have been different; however to be a realist, one has to conclude that the events of the past can be analysed only in light of the causes behind why such a great number of Ukrainian lives were lost.

Our nation has an interesting mentality, which in the last few centuries of our existence was formed predominantly within the process of enslavement and a permanent struggle for our independence. This condition led to one part of the nation developing an exaggerated love of everything Ukrainian, whilst in the other part of the nation – the more populous part – people instead developed an inferiority complex. These very contradictions sometimes blend together, lead to a mood sometimes of retribution, and at other times, to a slavish obsequiousness to the invader. That liberty, which we were reaching out for, we could not, all the same appreciate, and lost it almost immediately. Perhaps it is because Ukrainians are great dreamers and romantics, the euphoria of freedom mutates into a terrible disease, which passes only when we find ourselves oppressed again under a foreign boot, and again a new stimulus for a new struggle is born.

We have not had any great lasting leaders over the last two centuries. All of our elite was either liquidated, or ended up collaborating with the invader. Our politics, our religion, and our territory, essentially did not belong to us. Consider:

Our territory – at the precise time of the famine, our territory was carved up between Russian-controlled Soviet Union, Poland, Czechoslovakia, and Romania. It is precisely on that Russian-controlled, ethnically-Ukrainian territory, that the famine took place. The very fact that this territory belonged to the Soviet Union was a prerequisite to the following.

Our politics essentially did not exist. Over the course of several centuries, Russia and the republics, in the guise of the Russian Empire and the Soviet Union (the capital in both cases, being Moscow) effectively ensured that a political elite of ethnically-Ukrainian lands, did not exist. Moscow always promoted the policy of the liquidation of our national leadership, or its assimilation, which amounts to just about the same thing. Considering the events of the 20^th century, the defeat of the Ukrainian National Republic, and the brutal reactions to Ukrainianisation, none of the Ukrainian communists (nationally minded idealists) had survived. Our peasantry was orphaned, it was orphaned politically. Not having any defenders against the communist machine, the peasants, one could say, were compromised.

Our Religion: It is absolutely not ours. In practice, our ancestors incorporated many primal elements (pagan) into Christianity. But the essential structure of Christianity was unchanged: that people are servants of God, and that the fate of a person directly depends on God’s will, and the person has no effect on all of this. This religion has destroyed and is continuing to destroy our national soul, which was always freedom loving. Even from ancient times, they have described Ukrainians as not being able to tolerate captivity. What has happened in the past millennium? The answer is simple – we changed our religion, and therefore our worldview, we betrayed ourselves… This religion declares that all authority comes from God, and so each Christian should in sufferance, accept the invader. Surely this cannot be right?  It seems that religion firstly was invented by the strong to enslave those spiritually weaker than themselves; and secondly, almost effortlessly, these very same people they physically enslaved. Can such a religion be of any use to Ukrainians? 

In 1775, the Cossacks were convinced by the clergy, not to take arms up against their brothers, only to be later slaughtered by these same Russian Christian brothers, having put faith in the words of the priests (this was a large part of the Sich Cossacks). And the peasants also, believed the clergy, who dictated that they should not rise up against the oppressor, they should not make their own, just court here on earth, but wait for God’s great judgement day, some day, in an undefinable future. It was this Church that wooed Ukrainians to sleep. Considering that the Church in Russian-controlled Ukraine, was always subject to the policies and practices of the Russian government, it was always an enemy of the Ukrainian nation. The peasants’ mentality is one of honesty, even naive. Walking through any village, you might hear quite often: "God is good, god will provide." No doubt, seventy years ago, many peasants would have believed in this wholeheartedly. But it was a futile and dangerous hope in a particular moment, to believe that everything will be all right, that God will protect them. And, as you know, it didn’t happen that way….

They were terror-filled times, when innocent people lay dying, when churches were being demolished, when evil was circling above our world. And it is not surprising that many of these victims, who managed to survive, later became sceptics as far as religion was concerned. It seemed then that God had left his devotees alone to face their fate, abandoned them to their dreadful suffering and inevitable deaths. Only the hope remained, that in the next world, everyone “who had suffered, would be saved”. Naturally, nobody can say where the souls of those martyrs had gone, and the fact remains, that after that evil that was played out on Ukrainian terrain, the morale of our population strongly declined. The only positive, universal elements of Christianity are those general ideals and principles that highlight the role of humanity. But largely, the dogmas of this international religion strive towards teaching people to tolerate their suffering and oppression in any given situation.

Ukrainians have a saying: A person creates (by smithing) his own good luck. It is likely, that this saying originated in the time of blacksmithing, where practically every nation had its own religion. That short sentence, reveals the deep meaning of how Ukrainian society used to be. And why was it necessary to change it?

I consider that the reasons behind the famine were not only external, but also internal. And it is in this internal situation, that we should change something…

 We are strong enough, we can do it!

 Boris Iskra
iskrayavir@ukr.net
25 November 2003